2009-11-06 | 20:00:00

Олександр Гливинський

Для того, щоб написати про динамівську драму, повинен був пройти день. День, щоби відійти від великого зламу емоцій, коли у 5 хвилин вмістилася вся величезна прірва між ейфорією і розпачем. З одного боку, це ще й не найбільш екстремальний контраст: буває, що фізичне втілення приказки «пан або пропав» вміщується навіть не у хвилину, у кілька секунд. Хоч фактичне відчуття п‘яти хвилин і однієї секунди – майже одне й те ж. Для вболівальників «Динамо» усе трапилося наче в одну мить: за 5 хвилин до фінального свистка київська команда була на першому місці в групі, через 5 – вже на останньому. Після того, як суддівська «трель» прозвучала, гравці «Інтера» радісно розсікали повітря кулаками, у цей момент вони тільки починали розуміти, що таки зуміли здійснити те, що не вдавалося упродовж майже 180 хвилин – міланці вперше вийшли вперед у двох матчевому протистоянні з «Динамо» і зуміли втримати перевагу, а з нею здобути першу перемогу у цьогорічному груповому турнірі Ліги чемпіонів, та що там у цьому турнірі – першу за весь останній рік виступів в елітній Євролізі! Все ж таки зголодніли «інтеристи» за тріумфами (навіть локальними) в єврокубках: це у «Серії А» вони непереможні, а в Європі успіхів вже давно не було.

Можливо, саме у цьому і схована частина тієї сконцентрованості, яка не дозволяла «Інтеру» послабити натиск на ворота киян, а «Динамо», в свою чергу, не дала перевести гру від своїх воріт до чужих. З іншого боку динамівські футболісти ще рік тому при Сьоміні так «наїлися» програшів на останніх хвилинах, що мали б теж кістьми лягати, аби знову не опинитися в «лузерах». Так, динамівці два тижні тому показали, без жодних перебільшень і компліментів, чудову гру у Мілані, чим запевнили своїх уболівальників у можливості здолати іменитого суперника вдома. Після нічиєї у Мілані Газзаєв був незадоволений результатом, але, якщо так, чому у другому таймі київського матчу не вжив заходів, щоби відстояти виграшний рахунок?

Футбольна приказка про те, що «виграє команда, а програє тренер», на прикрість для наставників, майже завжди підтверджує свою справедливість. А як інакше в одному вислові охарактеризувати динамівську поразку? Перший тайм було зіграно на рівних: націленість Шевченка на ворота, плюс класний удар, плюс «фартовість» проти «Інтера» - усе склалося у важливий гол. Була ще парочка цікавих гострих атак, які могли завершитися голом – не вийшло, але це – нічого: з такими суперниками, як міланський суперклуб, усього не реалізуєш. Однак на другий тайм Моуріньо врахував специфіку динамівської гри і здійснив саме ті корекції, в тому числі через заміни, які дозволили гостям закрити господарям фланги і збити всі їхні лінії в одну оборонну. Завжди важко долати багатоешелонований захист, але Моурніьо цей факт не напружував: головне для португальця було убезпечити себе від стрімких динамівських контратак і це він зробив. Що ж до позиційних атак гостей, то двічі вони повинні були закінчуватися голами, але «інтеристи» нас просто прощали: на боці «Динамо» був фарт. Однак болісна розв‘язка все одно трапилася. І сталося це тому, що динамівці так і не відсунули гру від своїх воріт, так і не зуміли знайти спосіб, щоб відновити зв‘язки між лініями. Чому? Як би ми не хотіли оминати звинувачень, але сталося це через занадто пасивну поведінку тренера у другому таймі. Замість того, щоби випустити на поле руйнівників, скажімо того ж Гіоане, Газзаєв випускає атакувального Гусєва. Задум зрозумілий: спеціаліст, який всю свою ігрову і тренерську кар‘єру сповідував наступальний варіант ведення гри, до кінця сподівався на контратаку, яка дозволить «Динамо» поховати надії «Інтера» на «камбек». Один такий шанс на ключову контратаку справді був, але м‘яч до Гусєва не дійшов – перехопили. І, в результаті, ризик тренера не виправдався. У тому, що це був саме ризик, а не прагматичний підхід до гри, до якого звикла динамівська футбольна громадськість, сумніватися не доводиться: інакше, як авантюризмом відсутність замін, що зміцнюють захист у ситуації, коли рахунок на твою користь, назвати важко.

Ризик, звісно, справа, благородна, але той, хто його допускає, повинен усвідомлювати ціну ймовірної помилки. Тепер, коли для того, щоби набрати 10 очок (такий прохідний у плей-офф показник визначив сам Газзаєв), «Динамо» треба виграти два заключних матчі у групі; у Казані проти «Рубіна» і у Києві проти «Барселони». Як уже всі давно зрозуміли, прохідної гри проти каталонців, котрі вже вирішать всі свої турнірні питання не вийде. Це саме Казань забрала у нинішніх володарів Кубка чемпіонів 4 очки! Такий же показник дозволив би «Динамо» бути сьогодні на першому рядку таблиці, однак «Динамо» - останнє, а з ним залишається очікувати нових ризиків від Валерія Газзаєва. Як же інакше, здолати і команду, яка обставила саму «Барселону» (при тому, що команда Гвардьоли знову з непристойною різницею (9-1) «перестріляла» суперника за ударами в площину воріт), а потім ще й саму «Барсу» перемогти? Сам Газзаєв любить казати, що це журналісти-уболівальники можуть здогадуватися про те, як слід грати, він же, тренер – тримає відповідальність за свої рішення, а тому знає, коли й кого випускати.

Заперечень немає, Ваш хід, пане Газзаєв!

Просмотров: 286